Як українська дизайн-освіта адаптується в Європі під час війни

Як для вашої сім’ї розпочалось 24 лютого?

 

Дмитро: Якщо бути чесними, то ми, як і багато українців, до тієї страшної ночі не до кінця вірили у можливість нападу російської армії — попри певні передчуття та попередження в ЗМІ. Але 24 лютого ми прокинулися від дивних вибухів та звуків бомбардувальників і гелікоптерів. Таких звуків раніше ніхто не чув.

Олександра: Починало світати. Люди з домівок виходили на вулицю і дивилися в небо. Заходили в новинні стрічки в інтернеті, щоби зрозуміти, що коїться. І навіть у першу ніч, коли російська авіація скинула сотні бомб на різні об’єкти, ми ніяк не могли повірити в цю страшну реальність. 

Дмитро: Перший стан — звісно шок. Причому він як стан супроводжує певні дії щодо створення умов безпеки для сім’ї. І в цьому зарядженому, але водночас, виснажливому стані, відбувались всі наступні дії: збирання речей, дітей, продумування плану евакуації. Візит до офісу Школи та евакуація інструментів для продовження роботи, організація безпеки будівлі на момент від’їзду. Ми сім’єю прийняли рішення виїхати із Києва, до західної України, яка вважалася нам більш безпечною зоною. І просто перечекати, — тобто вивезти дітей із небезпеки. 

 

 

Коли після початку війни з’явились перші думки саме про бізнес? Про що вони були?

 

Олександра: Перший місяць, коли ми ще перебували в Україні, був однозначно не про бізнес і майбутнє. Лише безпека та користь для себе та оточення. Так було зі всією командою, спікерами, партнерами — ми намагались тримати зв’язок і, чесно кажучи, ми всі вірили що за декілька тижнів все налагодиться. Але згодом довелось оговтатись і повернутись до зовсім іншої реальності. Тому ми з дітьми виїхали за кордон, і почали думати, що робити далі.

Дмитро: Наш бізнес має свою специфіку, адже це освітній проєкт, до якого крім команди  залучена також велика аудиторія слухачів. Тому думки були розділені на 2 напрями: як бути з тими, хто вже навчався в момент початку війни, адже перед ними є зобов’язання, та що робити далі: коли наші послуги стануть потрібні знову і чи стануть взагалі?

Та понад 30% наших слухачів хотіли продовжити навчання. Тому ми переформатували навчальний процес в Україні, а от в Італії довелось розпочинати все з нуля.

Олександра: Для багатьох, хто здобував у нас освіту, цей крок виявився дуже важливим. Це ж не просто про вихід зі стресу, але й можливість отримати новий старт у своєму житті. Багато з них опинились за кордоном, тому продовження роботи над своєю мрією стало для них таким собі зціленням. Під час війни всі по-новому почали оцінювати всю свою діяльність. 

 

 

Що з командою? Чи всі в безпеці, чи всі в проєкті?

 

Дмитро: Наша команда зараз розділена на 2 офіси: український та італійський. Український офіс займається україномовними продуктами. Італійський офіс займається розвитком на інших ринках. Члени команди перебувають в різних країнах і дбають про свою безпеку, волонтерять, не залишаються осторонь.

 

 

Олександра: Керівництво новим офісом і новою командою лежить на нас з Дмитром. Скажу чесно, не всі витримали цю емоційну напругу сьогодення, деякі вирішили піти власним шляхом чи просто відпочити від роботи взагалі. Але шлях ми продовжуємо в атмосфері повної довіри та з оптимізмом, як це було в EDS 13 років до війни. Зараз ми розробляємо нові продукти, активно працюємо над комунікаціями, розбудовою дизайн-спільноти та інтегруємо весь наш досвід в європейську систему освіти. 

 

 

Новий формат європейської дизайн-освіти: яким він буде в EDS?

 

Олександра: Дизайн — дуже гнучка та динамічна сфера, особливо в часи диджиталізації. Тож і навчання дизайну повинно відповідати всім цим викликам.

Ми слідкуємо за сучасними тенденціями, цікавимося дослідженнями. І всі вони ведуть до таких параметрів: освіта має займати менше часу та давати можливість декілька разів за життя змінювати професію. Диплом державного зразка поступово втрачає актуальність, на перший план виходять авторитет навчального закладу. Багатьох роботодавців, особливо в креативному кластері, більше цікавить досвід, тобто, портфоліо, а не фактичне місце навчання. Ера багатолітньої вищої фундаментальної освіти, на мою думку, проходить. Вперед виривається час та гнучкість — як цінності сучасної людини.

 

 

Олександра: Як ми вже наголошували, Європейська Школа Дизайну з офісом в Італії масштабувалась і запускається в новому форматі. Та деякі традиції ми налаштовані продовжити. Наприклад, спеціалісти-практики серед викладачів, які можуть підготувати нове покоління дизайнерів не лише за допомогою теорії, а й актуальних інсайтів зі сфери. Цілком ймовірно, що одним з перших відкриється курс "Дизайн інтер'єру", попит на який ми спостерігаємо в Європі. Досвід та інновації, на нашу думку, чудово спрацюють в симбіозі й для європейців, і для нас. Тому нові програми стартують зовсім скоро.

Ми бачимо, що сектор дизайн-освіти має чудове майбутнє як в Україні, так і за її межами. І гадаємо, що зможемо долучитись до її розвитку у світі.

Бо ми впевнені, що жити означає створювати.

 

Читайте також: EDS видає революційну книгу «Дизайн для реального світу» українською.