Внутрішня опора: офіс Анни Бакай від Оксани Долгопятової

З одного боку вікна офісу виходять на парк Шевченка, з іншого — на тихий внутрішній двір. Це розташування багато в чому визначило настрій інтер’єру: тут немає візуального шуму, демонстративних рішень чи зайвої декоративності. Натомість є м’яке світло, земляні відтінки, фактурні поверхні та відчуття зв’язку із землею.

«Мені потрібен не офіс у звичному розумінні, а атмосфера, що огортає. Простір-гібрид, місце творіння, місце сили, місце роботи за покликом душі», — таким був основний запит клієнтки.

Відповіддю на нього став інтер’єр, у якому хол, кабінет власниці, приймальня, кухня й навіть санвузол сприймаються як частини одного сценарію. Офіс, розрахований на команду з п’ятьох співробітників, побудований не навколо формальної репрезентативності, а навколо стану — спокою, зосередженості та внутрішньої рівноваги.
 

Фото: Андрій Безуглов

Планування майже симетричного приміщення з центральним ядром несучих стін підказало логіку простору. Головний акцент дизайнерка зробила на холі, який став галерейною зоною та першим емоційним контактом з інтер’єром. Саме тут предмети дизайну й мистецтва вибудовують ритм, задають тон і поступово занурюють відвідувача в особливу атмосферу.

Ключову роль у холі відіграють дерев’яні панно з гонта, що символізують захист. Їхній автор — скульптор і художник Андрій Возницький. Панно розміром 3000 × 1000 мм за структурою відсилають до традиційного для українських сіл покрівельного матеріалу. Дошки, з яких вони зібрані, вже мали власну історію: частину взято зі сторічних діжок із закарпатських винних погребів, частину — зі старих діжок з-під пива Amstel та корабельної балки. Дерево, просякнуте вином, сформувало глибоку палітру натуральних відтінків.

Фото: Андрій Безуглов

Ще один акцент холу — скульптура «Вертинський» Олександра Сухоліта. Поруч розташовані два дзеркала Flos, розміщені діаметрально: вдень вони відбивають природне світло з вікон, а ввечері працюють як м’які джерела теплого освітлення. Тут же стоїть іронічний підлоговий вішак Mogg у вигляді обпалених сірників. В його основі розмістили керамічну скульптуру бика з циклу Юрія Мирка для Gorn Ceramics. Гості рідко наважуються вішати сюди одяг, сприймаючи вішак як артоб’єкт.

«Цей інтер’єр — про зв’язок із землею, про тишу і внутрішню опору, без демонстративних рішень», — розповідає Оксана Долгопятова.

Фото: Андрій Безуглов

Саме за цим принципом добирали матеріали. Стіни та стелі мають фактуру, що відсилає до традиційної мазанки: для досягнення потрібного ефекту майстри додавали в оздоблювальну суміш конопляні волокна. Підлога виконана в тому ж кольорі, завдяки чому простір сприймається як єдине ціле. Морений дуб у порталах вікон, дверей, підвіконнях і дверних полотнах додає інтер’єру глибини та відчуття часу, а латунні елементи з окисленою поверхнею підкреслюють природну недосконалість матеріалів.

Окремою деталлю стали великі бронзові ручки у формі гілок на дверях, що ведуть до кабінету власниці. Це фурнітура з колекції англійського бренду Philip Watts Design. Менші ручки-гілки з тієї самої серії використані на дверях санвузла, а найменша — на «невидимих» дверях, що ведуть до кухні.

Фото: Андрій Безуглов

Приймальня офісу поєднує галерейний дизайн і колекцію творів сучасного мистецтва. Меблі Tyn, створені Тетяною Красутською для Zemna Product, є прототипами її нової колекції. У центрі композиції розташовані журнальні столики Naturaceramica — поєднання дерева та кераміки Андрія й Олесі Возницьких. Стільниці виконані з кіля старовинного корабля, що додає предметам ще одного шару історії.

Лавка та крісло, схожі на скульптури з цільного старого дерева, — роботи італійського бренду Riva 1920. Біля крісла розташована керамічна композиція «Вогненні Тотеми Балансу» майстра-кераміста Юрія Суліковського для Gorn Ceramics. Кольоровим акцентом кімнати став настінний гобелен Олександра Сухоліта «Біг».

Санвузол у цьому проєкті також виходить за межі суто функціонального простору. Його головний акцент — керамічне настінне панно з шамотних елементів. Рельєфні деталі панно — це стилізовані краплі в осмисленні кераміста Сергія Горбаня. Кожна крапля унікальна, виліплена вручну та випалена в дров’яній печі.

Фото: Андрій Безуглов

На тлі панно центром композиції став масивний підлоговий умивальник Cielo з латунним змішувачем. Відмова від дзеркала була принциповим рішенням. «Людина має видихнути, зупинитись, сфокусуватись на тому, як ллється вода по її руках, не відволікаючись ні на що», — пояснює дизайнерка.

У санвузлі також передбачили душ, однак ним майже не користуються. З часом ця зона перетворилася на місце для великої скульптури з «Серії Тіні: Переродження» Юрія Мирка для Gorn Ceramics, ще більше посилюючи відчуття простору як камерної галереї.

Фото: Андрій Безуглов

Кабінет Анни Бакай вибудуваний навколо великого текстильного панно роботи Оксани Левчені. Твір має назву «Вівтар» і належить до циклу «Берегиня». Панно розміром 3000 × 3000 мм було створене спеціально для цього проєкту; у ньому поєднані ткацтво, кераміка, лоза та аплікація. Саме ця робота стала емоційним ядром простору.

Поруч розміщений робочий стіл Instech з натурального каменю Sequoia Quartzite. Готичне крісло та лавку «Ворон» з горіха для кабінету придбали в галереї Вікторії Якуші; їхня авторка — Тетяна Красутська, Zemna Product. Ще одним артистичним акцентом і своєрідним тотемом для власниці стали скульптури носорогів із серії «Душі» Юрія Мирка для Gorn Ceramics.

Фото: Андрій Безуглов

Одним із головних викликів проєкту стала віддалена робота. Від першої розмови до фінальної фотозйомки весь процес відбувався онлайн — без особистих зустрічей дизайнерки із замовницею, але з тривалими відеодзвінками, глибокими розмовами та уважним зануренням у характер і запит.

«Це був ризик, виклик і трохи нахабства. Але і я, і моя клієнтка відчули одна одну й ризикнули», — ділиться Оксана Долгопятова.

У результаті офіс став не просто робочим середовищем, а простором, що відображає характер власниці: спокійним, зосередженим і глибоким. Він може змінюватися разом із життям, але водночас зберігає відчуття сенсу, внутрішньої опори та рівноваги.

Фото: Андрій Безуглов