Вісім років потому: київський інтер’єр від Sivak+Partners, який витримав перевірку часом

Коли проєкт розтягується на вісім років, його завершення стає чимось більшим, ніж просто фіналом будівництва. Для команди це була можливість побачити, чи витримали початкові ідеї перевірку часом.

«Ми вже майже втратили надію, що цей проєкт колись буде завершений. Тому побачити інтер’єр наживо й зрозуміти, що його естетика досі працює, було для нас своєрідним іспитом», — розповідають автори.

Замість beige minimalism

Від самого початку замовник мав чітке побажання: багато кольору і жодного бежевого мінімалізму. Спершу дизайнери (команда: Іванна Гайдаржи, Анастасія Абравітова, Юлія Сторожева, Сергій Плінокос, Максим Юрійчук, Дмитро Сівак) намагалися дещо стримати цю любов до насичених рішень. Згодом ситуація змінилася: контролювати довелося вже не клієнта, а самих себе. Поруч із яскравою теракотовою стіною почали з’являтися кольорова люстра, меблі та акцентний декор.

Фото: Євгеній Авраменко

Це ускладнило роботу. Кількість фарбувань, відтінків і матеріалів, які потрібно було підібрати та узгодити між собою, зросла в рази. За словами авторів, за 15 років роботи студії цей інтер’єр став одним із найскладніших саме з погляду кількості таких рішень. Водночас ця складність і сформувала його характер.

Колір тут працює не як окремий декоративний жест, а як повноцінний інструмент побудови простору. Інтер’єр не намагається бути нейтральним тлом для життя — він стає його активною частиною.

Планування, яке довелося почати заново

Складність проєкту полягала не лише в кольорі. Квартира площею 300 квадратних метрів була сформована з кількох окремих квартир, а початкове планування довелося кардинально змінити вже під час будівництва.

Фото: Євгеній Авраменко

Поки команда працювала над першою версією проєкту, навколо будинку з’явилися нові секції. Змінився контекст — а разом із ним і вид із вікон. Саме він зрештою став визначальним для нового планування.

У перший день будівництва команда зібрала всіх підрядників, склала графік робіт — і зрозуміла, що проєкт потрібно фактично починати заново. Планування повністю розвернули, змінивши розташування майже всіх приміщень так, щоб основні кімнати були орієнтовані на кращий вид. Цей момент добре показує одну з головних особливостей проєкту: інтер’єр тут не існує окремо від архітектури та оточення. Те, що відбувається за вікном, буквально змінило його внутрішню географію.

Фото: Євгеній Авраменко

Шпалери як спосіб створити характер

Ще один інструмент, до якого автори звертаються всупереч актуальній любові до максимально нейтральних поверхонь, — шпалери. Сьогодні їх складно назвати наймоднішим прийомом, однак саме принт здатен дуже швидко задати простору характер і настрій.

У домашньому кабінеті дизайнери відмовилися від візуально нейтральних фасадів шафи. Натомість її дверцята перетворили на єдине полотно, вкрите шпалерами. Функціональний об’єкт фактично став частиною композиції стіни.

Фото: Євгеній Авраменко

Ще сміливішим цей принцип стає у головній ванній кімнаті. Тут поруч опинилися мармурова стільниця, шпалери з активним малюнком, пофарбовані стіни та ванна із зеленкуватої смоли. Матеріали й фактури, які зазвичай складно уявити в одному просторі, навмисно не намагаються привести до єдиного нейтрального знаменника. Саме ризик робить цю кімнату однією з найбільш виразних у квартирі.

Інтер’єр, якому потрібне природне світло

Поруч із головною ванною розташована гардеробна — і їй дісталася рідкісна для такого функціонального простору перевага: власне вікно. Упродовж дня кімната наповнена природним світлом. Для авторів це не другорядна деталь, а один із ключових компонентів інтер’єру: саме природне світло дозволяє матеріалам, кольорам і фактурам постійно змінюватися залежно від часу доби.

Фото: Євгеній Авраменко

Інший сценарій роботи з кольором з’являється у дитячій ванній, спільній для хлопчика та дівчинки. Найочевиднішим компромісом для такого простору міг би стати повністю нейтральний інтер’єр.

Автори залишили бежевий фон, але зробили головним акцентом яскраву плитку. Її виявилося достатньо: після появи активного кольору простір уже не потребував додаткового декору.

Інтер’єр як перевірка часом

Історія квартири в Липках цікава не лише кількістю кольору чи незвичними матеріальними поєднаннями. Вісім років між початком і завершенням проєкту створили умови, яких дизайнери зазвичай не мають: можливість подивитися на власні рішення з великої часової дистанції. Те, що у 2018 році могло здаватися сміливим експериментом, у 2026-му вже можна оцінювати поза моментом його створення. І, можливо, саме тому цей інтер’єр говорить не стільки про тренди, скільки про характер. Його не намагалися зробити максимально універсальним або безпечним. Навпаки — тут дозволили кольору, принтам і суперечливим на перший погляд матеріалам існувати поруч. У результаті вийшов простір, який не боїться бути помітним — і через вісім років після початку роботи це рішення виглядає не менш переконливо.

Фото: Євгеній Авраменко