Сталінка на Берестейці: атмосферний проєкт від студії Faino decor

Ця квартира — не просто оселя, а метафоричний портрет її власниці. Дизайнерка Христина Власова та архітектор Микита Власов поєднали емоційність, інтелект і витончений смак, переклавши ці якості мовою дизайну: глибокі насичені кольори, арт, дизайнерські предмети й нестандартні знахідки, що роблять простір живим і чуттєвим.

Від радянської «двушки» до житлового сценарію

Початково квартира була типовою радянською «двушкою» — з румунською стінкою, потертою підлогою та шпалерами 60-х років. Але високі стелі, камерний двір зі старими великими деревами, просторий балкон (тоді ще засклений, але команда Faino decor його відкрила) і гарний потенціал для перепланування — усе це одразу в себе закохало авторів проєкту й стало очевидним запрошенням до перевтілення.

Запит замовниці та перепланування

Замовниця — давня подруга Христини та Микити — одразу окреслила межі бажаного: точно не білий інтер’єр, натомість — емоційний, глибокий, затишний простір із насиченою палітрою. Допускалося трохи вінтажу, але так, щоб він не домінував і не повертав у якийсь конкретний період, тим паче — в радянщину.

Одним із головних технічних завдань було створити простору ванну кімнату та додатковий гостьовий санвузол (в оригінальному плануванні були окремий туалет і невелика ванна). Для втілення задуму автори проєкту задіяли площу коридору. Водночас його трансформували так, що, окрім збільшених санвузлів, з’явився функціональний передпокій із гардеробною, а довгий вузький непотрібний прохід, навпаки, зник. Спальня стала трохи компактнішою, а вітальня — більшою, об’єднаною із зоною кухні.

Колір як емоційний сценарій

Відправною точкою для палітри став референс замовниці — фото передпокою в насиченому теракотовому кольорі з чорно-білою підлогою. Саме теракота задала емоційний тон усьому простору.

«Теракота — достатньо сильний, емоційний колір, який гарно працює на невеликих ділянках, тож ідеально підходить для передпокою: дає імпульс, емоцію, живить енергією. Але у великій кількості може бути набридливим, тиснути. Тож треба було придумати, як цей яскравий активний відтінок трансформувати, з чим поєднати, де він ще може з’явитися і прозвучати додатково, акцентно», — коментує Христина.

Асоціативно прийшла ідея музейних залів із їхніми зазвичай глибокими насиченими кольорами стін і тим, як ці кольори змінюються в міру того, як ми проходимо експозицією. Тож до теракоти підібрали складний золотисто-гірчичний відтінок — м’який і спокійний, що через невеликий коридор відкриває простір вітальні. Спальню пофарбували в глибокий сіро-оливковий, кухню — в насичений винний. У санвузлах використали ще один варіант оливи — тепліший, темніший, однаковий на стінах і стелі, у поєднанні зі світлою плиткою. Цей декораторський прийом зробив простір більш затишним, камерним і водночас візуально легким, розчинивши межі різних площин — ніби стеля взагалі зникає.

Синій акцент і мистецтво

Неочікувано до палітри долучився синій колір. Замовниця привезла з подорожі культову лампу Arch у складному ультрамариновому відтінку — вона стала ключовим акцентом і підкреслила еклектичність простору.

«Завдяки лампі з’явилися сині двері в передпокої, дзеркало в синій рамі, синя кераміка і навіть живопис — ми давно слідкували за творчістю київської художниці Ліди Мороз, і тут її роботи ідеально вписалися», — додає Микита.

Речі з історією

Але сенс і цінність простору — не лише в кольорах, а й у речах, наповнених змістом, предметах, що мають власну історію. Одна з найяскравіших деталей інтер’єру — «художнє полотно» зі старих дверей комори, вкрите вінтажними етикетками від спиртного.

«Ми зберегли цей артефакт як частину історії цього простору, оформивши його в раму. На “картині” є справді раритетні етикетки з 60-х років, і жодна з них не повторюється», — кажуть автори.

Серед інших збережених елементів — вінтажні світильники та латунні меблеві ручки, що нагадують про минуле дому. Але, звісно, це не музей артефактів, тож команда шукала унікальні речі, які б доповнили сучасний простір. Наприклад, тут є кілька предметів із фантастичним текстилем українського бренду TheO від дизайнера Євгена Литвиненка — їх побачили на презентації в Національному театрі імені І. Франка кілька років тому. Це унікальний проєкт — присвята зірковим українським художникам і дизайнерам початку ХХ століття. Саме їхні ескізи, малюнки та графіка лягли в основу лімітованої колекції тканин і шпалер, представлених у колаборації з різними українськими виробниками. У цей простір відібрали три пуфи від Shishka Project в «архівному» текстилі TheO: у вітальню — з театральними ескізами Анатоля Петрицького (костюми до опери Дж. Пуччіні «Турандот», 1928), у спальню — з рослинними орнаментами Сергія Колоса, і зі стилізованими каштанами Георгія Нарбута — в передпокій.

Баланс і цілісність

Кухня з тонкими фільонками та лаконічні корпусні меблі з мінімалістичними фасадами розроблялися авторами інтер’єру спеціально під проєкт — свідомо без надмірної декоративності, щоб не перевантажити й без того насичений, складний простір. Усі елементи виготовили локальні майстри.

«Нам важливо було не переобтяжити простір, витримати баланс, зробити його затишним, емоційним, глибоким, проте не важким, не надмірним, без зайвої театральності», — підкреслюють у Faino decor.

Квартира складалася як витончений пазл. Навіть за умов обмеженого бюджету команда приділяла максимальну увагу пропорціям, текстурам і кольору. У результаті виник цілісний образ — теплий, чуттєвий, наповнений сенсами. Простір, у якому хочеться бути.

Фото: Леона Лічман