Мікс протилежностей: як збалансувати мінімалізм та максималізм в дизайні комерційного інтер’єру

Це занадто аскетично, а не вишукано: чому мінімалізм втрачає актуальність?

Мінімалізм це багатогранний культурний та навіть суспільний феномен, який розвивався як реакція на хаос міського життя, втілюючись зокрема у відмові від надмірного споживання, задоволенні лише необхідним, простоті, впорядкованості тощо. В контексті дизайну інтер’єру його концепція звучить як “менше — значить більше”: у фокусі якість, форма та текстура деталей, а також функціональність, яку не потрібно “приховувати” за шарами оздоблення. Мінімалізм оспівує, як лише декілька вдало поєднаних елементів інтер’єру дають відчуття, що у просторі всього достатньо. 

Цей стиль надовго захопив світові інтер’єри, але згодом закономірно почав втрачати актуальність. Стримана естетика, ідеальна впорядкованість та практичність сприймаються вже не як вишукана відмова від зайвого, а як занадто “сухе” та нереалістичне втілення багатогранного, різноманітного та неідального життя. 

Яскравий та експериментальний максималізм стає трендом

Як реакція на втому від мінімалізму — активне зростання популярності максималізму, який має коріння в минулому, здебільшого — в екстравагантних модернистських інтер’єрах. Він — про “більше — значить більше”, велику кількість деталей, насиченість, свободу творчого вираження. Він дає змогу експериментувати з кольорами, формами, патернами, матеріалами та їхніми складними поєднаннями. На контрасті з мінімалізмом — інтер’єр перестає бути джерелом лише спокою, він дає почуття затишку, яскраві емоції і не дає увазі сумувати. 

Чи комфортніше людині знаходитися в такому просторі? Тут грають роль багато факторів та, звісно індивідуальні уподобання, але примітно, що одноманітні форми не найкращим чином впливають на роботу мозку, бо в занадто простому просторі йому не вистачає когнітивної стимуляції. Натомість деталі та різноманіття навпаки поліпшують ментальні процеси та пам’ять. І це не тільки про візуальну частину, а і взаємодію з простором через решту сенсорних каналів (привіт, м’які килими). Чому так відбувається? Відповідь проста — людська психіка сформувалась у природному середовищі, якому властиве різноманіття неправильних форм, візуальних елементів, кольорів, текстур тощо. Тому саме в такому середовищі ми почуваємося комфортно та безпечно. Але тут важливо не впасти в протилежну крайність.

Як віднайти баланс у двох протилежних напрямках

На мою думку, найбільш збалансований підхід — це поєднання різних стилів. Не варто відмовлятись від спадщини мінімалізму, яка є гарним способом стримувати перевантаженість, до якої тяжіє максималізм.
Я намагаюсь втілювати у власних проєктах саме такий підхід. Коли, наприклад, спокійний базовий фон та мінімалістичні меблі поєднуються із декоративними модерністськими елементами. Особлива така гармонія є органічною та притаманною для ресторанної галузі, в якій мінімалізм у чистому вигляді був рідкістю навіть на піку своєї популярності, бо люди приходять туди не тільки за смачною їжею, але і за новими цікавими враженнями, особливою атмосферою.

Один із таких яскравих кейсів — це інтер’єр ресторану мексиканської кухні Taco House з барвистим тематичним розписом на стелі, шляпами-світильниками, стільцями з візерунками тощо — такі акцентні деталі створюють колорит закладу, а дерев’яна фактура на підлозі та стінах допомагає своєю природною мінімалістичністю врівноважити цю жвавість.

Максималізм спокушає створювати “декор заради декору”, забуваючи про важливість функціональності. Поєднувати акцентний декор з практичним застосуванням — це цікавий виклик для дизайнера. Так, для ресторану Park Land ми створили конструкцію на вході зі стелі до підлоги, що слугує одночасно і елементом декору, і “захисним екраном”, закриваючи відвідувачів, які вже знаходяться у закладі. Це створює для них додаткову приватність та комфорт.

Також у Park Land ми поєднали принципи обох стилів у вхідній зоні, де за замовчуванням мінімалістичний матеріал — цегла — привертає увагу за рахунок різнокольоровості, підсвітки та криволінійного об’ємного розташування по стінах.

В іншому кейсі, ресторані на київському Подолі, бежеві стіни та дерев’яна підлога стали базою для багатьох декоративних елементів: панелей, статуеток та пляшок. Такі яскраві деталі передали й іншим, більш спокійним, свою насиченість. Зокрема, вони підкреслили глянцевість та блиск на перший погляд мінімалістичних мідних світильників.

І мінімалістичний, і максималістичний стилі мають свої характерні особливості, які можна поєднувати або залишати “у чистому вигляді”, в залежності від задач, призначення приміщення та індивідуальних побажань замовників. Я — за збалансований підхід, бо саме вміле поєднання простоти та ексцентричності дозволяє створити простір, який не набридатиме і не перевантажуватиме увагу одночасно.