Історія півника з Бородянки

ПEРЕДІСТОРІЯ

Шафка в одній зі зруйнованих висоток звільненої у квітні від російських окупантів Бородянці на Київщині стала символом незламності українського духу перед рашистською навалою. Про, на диво, вцілілу полицю світ дізнався завдяки світлині Єлизаветі Серватинській. Фото кореспондентки Суспільного стало вірусним: з нього почали створювати меми, а з шафки брати приклад («Як ти, кухонна шафко? Тримаюся!», «Всі ми – трошки ця шафка», «Be strong like this kitchen cabinet», «Беріть приклад з полички» та ін).

 

 

Особливо уважні користувачі мережі вгледіли на шафі під стелею декоративного півника, припиленого, але також вцілілого. Власниця легендарної шафки та бородянського півника, який перетворив життя подібних собі на зіркове, – Надія Сватко. Одинокій пенсіонерці вдалося виїхати на захід України ще в перші дні війни. До будинку в Бородянці жінка разом із сім'єю заселилася ще у 1985 році, практично зразу після його зведення. Невдовзі, під час ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції, загинув її чоловік, а потім помер і старший син. Залишилася жити у нині зруйнованій квартирі Надія Дмитрівна разом з меншим сином, який, до речі, і прибив тепер усім відому шафку. На жаль, два роки тому його також не стало.

 

Фото зі сторінки: Національний музей Революції Гідності

 

Після ворожого бомбардування будівля у Бородянці ось-ось могла повалитися, тому шафку вирішили демонтувати. 14 квітня з дозволу пані Надії співробітники ДСНС України її акуратно зняли співробітники та передали до Національного музею Революції Гідності.

 

Фото зі сторінки: Національний музей Революції Гідності

 

Згодом такий самий, вже розрекламований у народі керамічний глечик презентувала прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсу та Президенту України Володимиру Зеленському художниця з Харкова Валерія Полянскова під час прогулянки політиків центром Києва. Півників жінка купила для своїх друзів із Польщі. Спершу художниця побачила Зеленського та Джонсона на Лютеранській, сфотографувала їх здалеку та відправилася додому. Але дорогою пошкодувала, що не подарувала півників, і вирішила повернутися, вдруге зустрівши політиків на Алеї.

 

 

Завдяки символізму статуетки попит на неї зріс, а за ним виросла і ціна. Так, в мережі можна знайти оголошення про продаж васильківської майоліки: у той час, як глечики, тарілки та керамічні звірятка коштують по кілька десятків та сотень гривень, то вартість саме такого півника становить тисячі.

 

 

ДИЗАЙН

Півник з Бородянки – це виріб Васильківського майолікового заводу. Васильківська майоліка – український культурний пласт із недалекого минулого, про який більшість з нас майже нічого не знала, але безперечно бачила та хоч раз у житті користувалася. Протягом десятиліть на заводі у Василькові створювали майоліку – вироби з глини, покриті розписом ангобами (білою чи кольоровою глиною) з використанням оригінальних прийомів – фляндрівки та пастилажа, покритих скловидною рідиною під назвою полива. Попри те, що традиції виготовлення таких предметів сягають Давнього Сходу, назву їм дав італійський острів Мальорка, а розповсюджена вона сьогодні в усьому світі.

 

 

Васильківська майоліка – це неяскраві, благородні кольори, повільні, обтічні форми, що створюють настрій доброзичливості, теплоти та затишку. У таких м'яких золотисто-коричнево-зелених тонах власне і був створений півник з Бородянки.

АВТОРИ

Попри те, що півника запустили у масове виробництво ще у 1960-х, навколо його авторства досі точаться суперечки. Спочатку фігурку приписували художнику-керамісту Прокопу Бідасюку, нині ж за версією Сергія Денисенко, головного художника заводу останніх років його існування, графінчик створили автори відомої серії «Добрі звірі» подружжя Протор'євих – Надія та Валерій.

 

 

Подружжя Протор’євих належить до славної когорти художників радянського декоративно-прикладного мистецтва. На Васильківському заводі скульптори працювали з 1950 року. Їхню творчість неможливо відокремити від історії мануфактури, 80 відсотків продукції завод випускав за зразками Протор’євих. Своїми високохудожніми виробами вони здобували славу Україні: робота подружжя сприяла високому художньому рівню підприємства та його авторитету серед інших. Щоправда, творчість скульпторів радянська верхівка шанувала не завжди: в роботах подружжя «не було політики», адже створювати керамічні портрети вождів Надія та Валерій відмовлялися. Згідно зі своїми принципами й переконаннями відмовлялися вступати й до в КПРС, вони були «щирими українцями». Можливо через це на почесне звання заслужених художників парі довелося чекати чверть століття. 

Свого часу роботи Протор'євих експонувалися в НДР, Чехословаччині, Японії, Фінляндії, тепер вони зберігаються в багатьох музеях України та, на хвилиночку, Москві й Петербурзі.

 

Про любов Протор'євих до кераміки та одне одного розповідає газета День в одній з архівних статей: Мені так не хочеться залишати тебе одну...

 

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МАЙОЛІКОВИЙ ЗАВОД 

Історія заводу бере свій початок у 1928 році, коли у Василькові, що здавна вважався одним із центрів гончарства Наддніпрянщини, 16 кустарів об'єдналися у артіль Керамік. Вони випускали прості гончарні побутові вироби – миски, горщики та макітри. У 1934 році на базі артілі був створений Васильківський майоліковий завод. До кустарів долучилися художники та технологи, які пізніше здійснили на підприємстві справжню революцію.

 

Васильківський майоліковий завод

 

Розквіт заводу припадає на 1960–1980-ті роки. Саме тоді тут працювали видатні українські художники – згадані вище Надія та Валерій Протор'єви, Михайло Денисенко, Неллі Ісупова та інші.

 

Радимо переглянути інтерв'ю з Неллі Ісуповою, в якому художниця згадує роки роботи на Васильківському майоліковому заводі: Фантастична майоліка художниці Неллі Ісупової та Васильківський завод

 

З початку 1960-х років Васильківський майоліковий завод став одним із провідних підприємств художньої промисловості України та найбільшим з вітчизняних виробників сувенірної продукції. Основу асортименту становила колекція посуду й декоративних виробів, виконана в традиційному українському стилі. На відміну від Львівської кераміко-скульптурної фабрики, у Василькові не було обмежень на тиражі продукції, тому півників, який був знайдений в бородянській квартирі, було створено дуже багато (потужності цеху та печі дозволяли виробляти понад 1 млн одиниць на місяць).

 

 

Але у 1998 році завод було визнано банкрутом. У 2000 році він фактично припинив своє існування. У травні 2004 на його базі створили приватне підприємство «Васильківська Майоліка», яке у 2019 році фактично припинило своє існування. 

 

Читайте також: «Паляниця»: колекція арт-робіт від Жанни Кадирової.