Дім у Льяносі: архітектура пам’яті й часу

Це не реставрація у класичному сенсі, а переосмислення сільського дому як носія ідентичності. Díaz спирається на принципи закону про якість архітектури, створюючи дім, що природно вписується в ландшафт, працює з локальними ресурсами, повторно використовує матеріали і втілює ідеї циркулярної економіки. Стіни частково зроблені з місцевого ґрунту, який архітекторка трактує як живу субстанцію — досліджує його властивості, дає йому голос. Так само, як колись власники працювали з землею, тепер вона стає матеріалом самої архітектури.

У цьому домі ремісничість переходить у філософію. Кожен елемент має історію: дерев’яні дошки зі старої стайні перетворилися на полиці у вітальні, а уламки даху знайшли нове життя у внутрішньому оздобленні. Це архітектура пам’яті, де старе не ховають, а шанують, відкриваючи його потенціал у сучасному контексті.

Проєкт відновлює сільську архітектуру, яку часто замовчують або знецінюють, і надає їй нового звучання. Дім стає посередником між минулим і майбутнім, між поколіннями, які обробляли землю, і тими, хто сьогодні шукає свій спосіб жити в гармонії з природою.

Інтер’єр зберігає простоту, відмовляючись від хибних горизонтів і декоративних нашарувань. Простір, який колись був поділений на маленькі кімнати, тепер розкривається у великому об’ємі, де родина живе в одному диханні — відкрита вітальня стає серцем дому, його спільним полем взаємодії.

House in Los Llanos — це не лише архітектура, а й медитація про час. Дім, захищений від міської інвазії, існує поза миттєвістю, нагадуючи про цінність тиші, простору та справжнього зв’язку з місцем. Він говорить про те, як можна жити по-новому — не відкидаючи минуле, а вкорінюючись у ньому.

Фото: Juan S. Calventus y Jerónimo José Montes Martínez