Дім під крилом: будинок в Ірпені від Sisters Design Bureau

На площі 150 м² дизайнерки працювали не стільки над формуванням завершеного інтер’єру, скільки над середовищем, яке поступово наповнюватиметься життям. Власники цінують мистецтво, ручну роботу, натуральні матеріали та предмети з історією. Вони люблять приймати гостей, дивитися кіно, читати й привозити з подорожей речі, які згодом стають частиною домашнього простору. Усе це мало знайти своє місце в інтер’єрі, не перетворюючи його на застиглу композицію.

«Клієнтам був потрібен не дім “у певному стилі”, а простір, у якому можна жити у власному ритмі: дивитися кіно, читати, сидіти біля вогню, збирати численних друзів за столом, привозити нові речі з подорожей і залишати місце для майбутніх історій», — розповідає дизайнерка та співзасновниця Sisters Design Bureau Олена Костенко.

Фото: Юлія Якубишина

Перший поверх будинку об’єднує кухню, їдальню та вітальню. Це спільна територія родини, де повсякденні справи природно переходять у відпочинок і спілкування. Її центром став камін: навколо нього можна зібратися після довгого дня, провести вечір із друзями або влаштувати сімейний кіноперегляд за допомогою проєктора.

Водночас дизайнерки уважно попрацювали з вертикальним простором. Висота будинку дозволила організувати додаткові функціональні рівні, не збільшуючи його площу. Кімната сина отримала дворівневу структуру: внизу розташували місце для навчання, нагорі — приватну зону відпочинку. Над коридором і санвузлом облаштували ще один рівень, де розмістили гардеробну та пральний блок. Так архітектурний об’єм став повноцінним ресурсом для організації побуту.

Фото: Юлія Якубишина

Іншого підходу потребувала головна спальня. Її масштаб і висока стеля створювали відчуття простору, проте власникам хотілося більш камерної атмосфери. Дизайнерки фактично сформували окремий затишний світ усередині великої кімнати. Ліжко з балдахіном окреслює приватну зону, камінна піч додає тепла, а окремо стояча ванна продовжує сценарій відпочинку та усамітнення. Вінтажні предмети й м’який текстиль доповнюють композицію, надаючи їй відчуття часу та особистої історії.

Загалом інтер’єр побудований на природних матеріалах і тактильних контрастах. Дерево та шпон, камінь із виразним малюнком, темний метал, льон, вовна, букле, кераміка й скло створюють спокійну палітру, у якій важливу роль відіграють не стільки кольори, скільки поверхні та їхня взаємодія. Тепле дерево сусідить із прохолодним каменем, графічні металеві деталі — з м’яким текстилем, а матові площини залишають місце для природної краси матеріалів.

Фото: Юлія Якубишина

У цьому будинку навіть побутові звички стають частиною дизайну. Біля кухонного вікна розташована конструкція у формі будиночка, створена спеціально для вирощування пряних трав. Її замовили на прохання господині, яка любить доглядати за рослинами та використовувати свіжу зелень у приготуванні їжі. Невеликий об’єкт добре ілюструє загальний підхід авторок: інтер’єр не нав’язує власний сценарій, а підлаштовується під людей, їхні інтереси та звички.

Особливий зміст у проєкті мають предмети ручної роботи й образи, пов’язані з українською культурною традицією. Вони з’являються не як декоративні цитати, а як частина особистого простору родини. На сходовій розмістили текстильний гобелен «Птах», а для будинку створили авторське панно з тим самим мотивом. Образ птаха тут прочитується як символ дому, захисту та родинного гнізда.

Фото: Юлія Якубишина

Поруч із каміном розташована фігура кози — об’єкт, що відсилає до наївного мистецтва, українського побуту та сільської культури. Такі деталі додають інтер’єру характеру, якого неможливо досягти лише за допомогою добору меблів чи оздоблювальних матеріалів. Вони створюють зв’язок із культурною пам’яттю, але залишаються частиною сучасного житлового середовища.

«Це інтер’єр про тишу, тепло, пам’ять і відчуття захищеності. Простір, який не диктує правила, а залишає місце для життя», — підсумовує дизайнерка та співзасновниця бюро Ольга Лєбєдєва.

Фото: Юлія Якубишина

У «Домі під крилом» немає прагнення створити інтер’єр, який мав би однаково виглядати сьогодні й через десять років. Навпаки, його цінність — у можливості змінюватися: приймати нові предмети, зберігати спогади, відображати дорослішання дитини та нові звички родини. Це дім, у якому дизайн не стає головним героєм, а створює умови для того, щоб ним залишалося саме життя.

Фото: Юлія Якубишина